ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКСПЛУАТАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
2.1. МЕТОДИ І ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ПРОГРАМ ВІД КОМП'ЮТЕРНИХ ВІРУСІВ
2.1.1. Загальна характеристика і класифікація комп'ютерних вірусів
Під комп'ютерним вірусом (або просто вірусом) розуміється автономно функціонуюча програма, що володіє здібністю до самостійного впровадження в тіла інших програм і подальшого самовідтворення і саморозповсюдження в інформаційно-обчислювальних мережах і окремих ЕОМ. Попередниками вірусів прийнято вважати так звані троянські програми, тіла яких містять приховані послідовності команд (модулі), що виконують дії, що завдають шкоди користувачам. Найбільш поширеним різновидом троянських програм є широко відомі програми масового застосування (редактори, ігри, транслятори і т.д.), в які вбудовані так звані "логічні бомби", що спрацьовують після настання деякої події. Слід зазначити, що троянські програми не є такими, що саморозмножуються.
Принципова відмінність вірусу від троянської програми полягає в тому, що вірус після його активізації існує самостійно (автономно) і в процесі свого функціонування заражає (інфікує) програми шляхом включення (імплантації) в них свого тексту. Таким чином, комп'ютерний вірус можна розглядати як своєрідний "генератор троянських програм". Програми, заражені вірусом, називаються вірусоносіями.
Зараження програми, як правило, виконується таким чином, щоб вірус отримав управління раніше самої програми. Для цього він або вбудовується в початок програми, або імплантується в її тіло так, що першою командою зараженої програми є безумовний перехід на комп'ютерний вірус, текст якої закінчується аналогічною командою безумовного переходу на команду вірусоносія, що була першою до зараження. Отримавши управління, вірус вибирає наступний файл, заражає його, можливо, виконує які-небудь інші дії, після чого віддає управління вірусоносію.
"Первинне" зараження відбувається в процесі надходження інфікованих програм з пам'яті однієї машини в пам'ять іншої, причому як засіб переміщення цих програм можуть використовуватися як магнітні носії (дискети), так і канали обчислювальних мереж. Віруси, що використовують для розмноження мережеві засоби, прийнято називати мережевими. Цикл життя вірусу зазвичай включає наступні періоди: впровадження, інкубаційний, реплікації (саморозмноження) і прояву. Протягом інкубаційного періоду вірус пасивний, що ускладнює задачу його пошуку і нейтралізації. На етапі прояву вірус виконує властиві йому цільові функції, наприклад незворотну корекцію інформації в комп'ютері або на магнітних носіях.
Фізична структура комп'ютерного вірусу достатньо проста. Він складається з голови і, можливо, хвоста. Під головою вірусу розуміється його компонента, що одержує управління першою. Хвіст - це частина вірусу, розташована в тексті зараженої програми окремо від голови. Віруси, що складаються з однієї голови, називають несегментованими, тоді як віруси, що містять голову і хвіст, - сегментованими.
Найбільш істотні ознаки комп'ютерних вірусів дозволяють провести наступну їх класифікацію.
По режиму функціонування:
резидентні віруси - віруси, які після активізації постійно знаходяться в оперативній пам'яті ком'ютера і контролюють доступ до його ресурсів;
транзитні віруси - віруси, які виконуються тільки у момент запуску зараженої програми.
По об'єкту впровадження:
файлові віруси - віруси, що заражають файли з програмами;
завантажувальні (бутові) віруси - віруси, що заражають програми, які зберігаються в системних областях дисків.
У свою чергу файлові віруси діляться на віруси, що заражають:
виконувані файли;
командні файли і файли конфігурації;
файли, створені на макромовах програмування, або файли, що містять макроси (макровіруси);
файли з драйверами пристроїв;
файли з бібліотеками вихідних, об'єктних, завантажувальних і оверлейних модулів, бібліотеками динамічної компоновки і т.п.
Завантажувальні віруси діляться на віруси, що заражають:
системний завантажувач, розташований в завантажувальному секторі дискет і логічних диск...
